Поради батькам

ПРОФІЛАКТИКА ТА ПРОТИДІЯ КІБЕРБУЛІНГУ

Кібербулінг набуває масової форми, вражає не лише дітей, а й дорослих. Психіка дорослого (і то не завжди) може впоратись із розрізненням масштабів світу, опосередкованого медіа. Дітям це зробити набагато важче, адже їхній життєвий досвід менше диференційований, а стратегії опанування емоціями ще не достатньо добре розвинуті. Часто діти не знайшовши виходу із даної ситуації вирішують дану проблему спробою самогубства, що приводить до летальних наслідків. 

Профілактика й подолання кібербулінгу опрацьовані психологами й освітянами Європи і Америки, де Інтернет-бум розпочався на кілька років раніше, ніж в Україні. Тепер ми можемо скористатися цим досвідом, оскільки він дає можливість прослідкувати ефективність різних підходів, зрозуміти самі оцінки успішності певних профілактичних програм.

Найефективнішими вважаються загальношкільні програми. Ці програми  передбачають співпрацю учнів, батьків, учителів. Тематика кібербулінгу може розглядатися як частковий аспект кіберкультури в медіа-освітніх курсах, які Міністерство освіти та науки України рекомендувало запровадити в загальноосвітніх навчальних закладах за рахунок варіативної частини у навчальних планах.

Для профілактики проявів кібербулінгу навчальні заклади повинні використовувати різноманітні форми роботи. Насамперед,  проводити просвіту батьків щодо кібербулінгу  та сприянню його подолання. Батькам  варто радити не робити жорсткий  контроль за дитиною в Інтернеті, тому що у більшості випадків діти обізнані краще в інформаційно-комунікативних технологіях і випереджають  своїх батьків, а розмовляти про правила й норми у віртуальному просторі - це найкращий для батьків шлях для профілактики кібербулінгу.       Діти таких сімей  більше звертаються по допомогу при зіткнені з кібербулінгом.  Батькам варто наголосити  на те, що потрібно звертати увагу на тривожні ознаки після    он-лайн режиму, які можуть вказувати на можливість зіткнення дитини з кібербуллінгом.

Батьки, які найбільшою мірою зацікавлені у благополуччі дитини, мають знати основні принципи протистояння кібербулінгу:

 1. Уважність до дитини

Дослідження медіакультури молоді показують, що підлітки мають відокремлені від дорослих віртуальні практики. Це стосується навіть телевізійних переглядів. Онлайн-практики підлітків іще більше приховані — батьки фактично відсутні у тому віртуальному світі, де проводить час їхня дитина, в Інтернеті вони ходять до різних місць різними маршрутами. Як звертають увагу дослідники, чомусь нікого не дивує, що батьки добре інструктують дитину щодо маршрутів руху і правил користування, наприклад, велосипедом, проте, приносячи в родину нові технології (мобільний телефон, комп’ютер, Інтернет тощо), вони залишають дитину наодинці з невідомою реальністю.

Канали до віртуального світу потребують регулювання, введення чітких правил користування, що запобігає небезпекам і роз’яснює в яких випадках і яка поведінка вважається нормальною і буде безпечною. Важливим елементом батьківського контролю є розташування комп’ютера в зоні спільного користування, де, займаючись паралельно власними справами, дорослі можуть ненав’язливо спостерігати час-від-часу за реакціями дитини, коли вона перебуває в Інтернеті, а також легше контролювати час роботи з комп’ютером (особливо критичним це є для молодших підлітків, у яких власна довільна поведінка і вольові процеси перебувають на етапі формування).

Батьки мають уважно вислуховувати дитину щодо її вражень і дій у віртуальному середовищі, знайомитись із сайтами і тими кібертехнологіями, що їх використовують діти. Важливо звертати увагу на тривожні ознаки, що можуть вказувати на перетворення вашої дитини в жертву внаслідок кібербулінгу: дитина виглядає засмученою після онлайн-режиму, перегляду повідомлень, вона віддаляється від спілкування з однолітками, погіршує академічну успішність (хоча останнє може свідчити й про інші негаразди). Важливо відстежувати онлайн-репутацію власної дитини (для цього періодично здійснюйте пошук, наприклад, в Google за ім’ям вашого сина чи доньки). Перманентність спілкування, певні ритуали і сімейні традиції обговорення підсумків дня чи тижня дають змогу здійснювати моніторинг проблем, у тому числі й тих, які виникають у віртуальній частині соціального світу вашої дитини.

2. Реагування на проблему

По-перше, необхідно зберегти свідчення факту кібербулінгу. Хоча негативні повідомлення можуть не розгорнутися в серйозний кібербулінг, корисно зробити копію з цих повідомлень (допоможіть дитині зробити це, якщо вона ще не знає як).

 По-друге, хоч би як вас особисто вразило те, що показала вам дитина, зберігайте спокій, не лякайте її ще й своєю бурхливою реакцією. Ваше  завдання — мінімум-емоційна підтримка. Не треба принижувати значення виявленого кібербулінгу, але й не можна лякати: дайте дитині впевненість, що цю проблему можна подолати. В жодному разі не допускайте покарання дитини (вияв незадоволення, заборона користування) за те, що вона вам довірилася: дитина не винна в нападах інших на неї, вона вже постраждала; врешті, якщо ви її не підтримаєте, наступного разу вона до вас просто не звернеться, залишившись, можливо, в складнішій ситуації без вашої допомоги.

По-третє, проговоріть з дитиною ситуацію, що трапилась. Використайте цей випадок для формування медіакультури вашої дитини, повторіть найпростіші правила безпеки користування Інтернетом (не спілкуватися з незнайомцями, не повідомляти їм своє ім’я, адресу, телефон, берегти в таємниці паролі тощо), розкажіть, як запобігати кібербулінгу надалі.

Орієнтовні питання для бесіди з дитиною щодо випадку кібербулінгу, якщо дитина постраждала:

 • Якою була твоя реакція, коли ти вперше побачив сайт/лист/тощо?

 • Як ти себе почуваєш через те, що сталося?

 • Що було для тебе найважчим?

 • Як твої друзі реагували, коли почули, що сталося?

 Питання для завершення розмови:

 • Як ти думаєш, що є головним у тому, що ми обговорювали?

 • Що ти хочеш бачити результатом нашої розмови?

 До підсумкової домовленості бажано включати поради щодо:

 • відшкодування збитків (моральної шкоди),

 • способів відновлення благополуччя,

 • імовірної помсти,

 • правил безпеки,

 • часу наступної бесіди чи звернення при потребі.

Якщо ви вже провели таку бесіду, не вважайте, що справа завершена. Медіаімунітет, як і біологічний імунітет до інфекції, не формується раз і назавжди, а потребує періодичного оновлення.

Пам’ятайте, що найкращим жанром бесіди з підлітком є паритетна дискусія, а не нав’язування правил: проблематизуйте міркування, створюйте правила разом, домовляйтеся, укладайте конвенції.

3. Роз’яснення ситуації

Аби зняти напруження й страх дитини, в залежності від її віку, варто доступно пояснити, чому виникає кібербулінг і чому саме вона стала жертвою. Кібербулери керуються однією зі стратегій. По-перше, це стратегія реваншу: діти, що зазнали нападу в реальному житті, можуть спробувати бути булерами у віртуальному середовищі. По-друге, — втеча від нудьги, розваги без усвідомлення можливих трагічних наслідків розвитку подій, спровокованих кібербулінгом. По-третє, — посилення реального булінгу інформаційно-комунікаційними технологіями, що створює феномен комплексного булінгу.

Варто також пояснити, що агресивні дії імовірних булерів поширюються на більшість членів соціальної групи, але жертвами систематичного булінгу стають не всі. Саме у вразливості та інших особливостях поведінки жертви лежать ті риси, які замикають коло булінгу, отже виховувати потрібно не лише булера, а й жертву.

Дитина імовірно може бути жертвою булінгу, якщо вона:

• зазвичай тиха, обачлива, чутлива дитина, яку можна легко зворушити і фруструвати (увести в ситуацію дезорганізації свідомості й діяльності в стані безнадійності),

 • відчуває невпевненість і страждає від низької самооцінки,

 • має мало друзів і соціально ізольована,

 • боїться, що їй заподіють шкоду,

 • часто в стані тривожності й пригніченості,

 • фізично слабша, ніж більшість однолітків (особливо важливо для хлопчиків),

 • вважає, що легше проводити час із дорослими (батьками, вчителями, тренерами), ніж з однолітками.

      Соціально-психологічна служба школи  зобов’язана проводити загальношкільні опитування,  які дають можливість визначити  рівень  наявності булінгу та дітей «групи  ризику». Також вона повинна організовувати для педагогів та класних колективів тренінги з метою підвищення  компетентності з цього питання.  Для дітей мусить надавати рекомендації, як діяти у випадку зіткнення з  віртуальним переслідуванням.

Профілактична робота дає можливість запобігти віртуальному терору й  зменшити психологічні наслідки жертв цькування й непоправних трагедій.

Завдання дорослих: врегулювати спроби й експерименти в межах загальнолюдських норм і гуманістичних цінностей, запобігати ескалації жорстокості й не допускати трагедій, що розгортаються на тлі байдужості.

Якщо ви особисто не стикались із проблемою кібербулінгу, це не свідчить про її відсутність у житті вашого оточення. Варто бути готовим, адже найближчим часом вона може гостро постати при подальшому впровадженні Інтернет технологій у ваше життя.

 Пам'ятайте, що кожна людина (дитина) має право на: повагу, безпеку, допомогу у важку хвилину, має почуватися захищеною,  має право жити вільно, не відчуваючи страху.

 Інформаційно-комунікативні технології змінюють світ та безумовно мають вплив на людську психологію. Тому дуже важливо, щоб  батьки, вчителі, психологи, держава об'єднались  проти кібербулінгу,  який  знищує  особистість, змінює світогляд. Кожен на своєму рівні повинен приділяти увагу збереженню моралі і духовності  особистості.